Не потрібно очікувати від людей, які пережили сексуальне насильство, типової чи однакової для всіх поведінки. Одні люди можуть бути дуже агресивними, інші завмерти й взагалі не бути готовими йти на будь-який контакт, ще хтось може плакати та розказувати всі деталі людям поруч.
Ще люди можуть не розуміти, що щодо них було вчинене сексуальне насильство. Адже не всі розуміють, що до сексуального насильства під час війни відносять не тільки зґвалтування, але і примус до будь-яких сексуальних стосунків чи спостереження за таким насиллям без прямої участі в ньому (травма свідка сексуального насилля). Тому сексуальним насильством може бути зґвалтування без умов чи в обмін за збереження життя, для отримання кращих умов життя, навіть погрози сексуальним насиллям, інші форми сексуального рабства чи експлуатації.
Реакція людей, які пережили сексуальне насилля, залежить від психічного стану людини, віку, наявності досвіду сексуального насильства у минулому та ще величезної кількості факторів.
Тому говорити узагальнено ми не можемо. І в той же час не можемо розкривати індивідуальні деталі кожного випадку, оскільки це і некоректно, і небезпечно для людини.
Але прослідковується тенденція, що люди молодшого віку, які пережили сексуальне насильство, можуть бути більше вірити у ефективність розмови з психотерапевтом та обирати такий тип допомоги. Більш дорослі люди більше готові прийняти спочатку медичну допомогу, аніж психологічну, аби швидше позбавитися від видимих слідів травматизації у наслідок сексуального насильства і тільки через деякий час замислитись про терапію та розмови про свій досвід взагалі. І це нормально, оскільки будь-яка допомога для людей - це вже крок до стабілізації та відновлення.